Архітектура епохи бароко так само, як і інші напрямки образотворчого мистецтва цього часу, що охопило період приблизно з 1600 по 1700 р., була інструментом постановки вистави на великій сцені світу. Перший акт цієї п'єси розігрався у Римі, звідси і почалося поширення впливу мистецтва бароко на решту Європи. Якщо для пап, як головних замовників барокового мистецтва поряд із прославленням їх самих йшлося також про звеличення Бога і про пропаганду віри, спрямовану проти реформаторського руху, то інсценування вистави розквіту могутності, порівнянної з божественним, і розкоші при дворі "короля-сонця" Людовика, була символічною демонстрацією панування ідеї абсолютної монархії: " Двір дворів " хотів показати решті регіонів Франції та інших держав їх нижчий ранг і навіяти їм відчуття підпорядкованості свого становища. Версаль став недосяжним прикладом і взірцем наслідування для багатьох європейських дворів, що стали у другій половині ХVII ст. та у ХVIII ст. центрами могутності та культури. Характерно те, що французька мова повсюдно стала придворною мовою. У цьому томі поряд з контрреформаторськими католицькими країнами та регіонами, а також цитаделями барокового мистецтва та культури висвітлюється і протестантська буржуазія як носій культури. На прикладі нідерландського живопису ХVІІ ст. Виразно видно, що тут релігійні аспекти тлумачилися як життєво-практичні та моральні засади. Якщо зображення живопису у цьому томі обмежується загалом ХVII в., то розвиток архітектури та скульптури простежується до пізнього бароко і до рококо, не встановлюючи при цьому різкого розмежування епох. Ще до того, як у 1789 р. французька революція скинула монархію з політичної сцени, вогні галасливого свята барокового мистецтва згасли майже по всій Європі. Широкий жест і пафос барокового мистецтва вичерпали себе самі і поступилися дорогою тенденціям епохи Просвітництва.